Публікації

                                                                  Іваницька Н.Л.; Осадчук Н.Л. 

         Теорія словосполучення в сучасній україністиці  

“Щоб відобразити типові явища життя, виступити їх прямими номінаціями, - для цього слова поєднуються мовцями в найрізноманітніші живі сполучення, кожне з яких репрезентує собою одну ії структурно-семантичних моделей поєднань слів, характерних для синтаксису тієї чи іншої національної мови, в даному випадку – сучасної української літературної мови” [Дудик: 1998, 11].                    

У сучасному українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці: реченя, словосполучення, синтаксичну одиницю.

У російському мовознавстві словосполучення досліджували М.В.Ломоносов, О.Х. Востоков, Ф.І. Буслаєв, П.Ф. Фортунатов, О.М.Пєшковський, О.М.Петерсон, В.В.Виноградов, В.А.Бєлошапкова, Н.Ю.Шведова, Т.О.Золотова, багато інших вчених .

В україністиці вивченням словосполучення займались Г.М.Удовиченко, О.С. Мельничук, І.Р. Вихованець, М.Я. Плющ, А.П.Грищенко, Н.І. Іваницька, П.С. Дудик, І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська, А.П. Загнітко та інші.

У статті ми  звертаємо увагу на сучасне вчення про словосполучення, намагаємось показати спільне й відмінне між словосполученням та словом, словосполученням та реченням, розмежувати словосполучення і сполучення слів, а також виділити найголовніші підходи до класифікаційних ознак словосполучень.

За своєю природою словосполучення має спільні й відмінні ознаки із словом та реченням. Словосполучення і слово зближує властива цим одиницям номінативна функція. “На відміну від слів, які існують і використовуються в готовому вигляді, в усіх випадках тільки відтворюються, словосполучення завжди створюються мовцем, бо виникають внаслідок творчого поєднання щонайменше двох повнозначних слів на основі підрядного чи сурядного зв’язку”[Дудик: 1998, 11]. Відмінною є будова і граматичний статус цих одиниць. По-перше, “словосполучення має складнішу будову, складається мінімально з двох повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним зв’язком”[Вихованець: 1993, 182]. По-друге, словосполучення будується з повнозначних слів, тобто для нього характерна  членороздільність компонентів, а слово складається з морфем, які не мають самостійності. За граматичним статусом словосполучення – одиниця синтаксичного рівня, а слово належить до лексичного рівня мови.

Між словосполученням і реченням є ряд спільних і відмінних ознак. “Найсуттєвішою ознакою, яка диференціює ці одиниці-конструкції, є належність до різних одиниць: непредикативної (словосполучення), предикативної (речення). З ознаками предикативності / непредикативності тісно пов’язані функції словосполучення і речення. Речення виконує комунікативну функцію, а словосполучення – номінативну. До не загальних, але істотних ознак речення і словосполучення належить кількісний склад їхніх компонентів. Якщо речення може бути однокомпонентним, то словосполучення складається принаймні з двох компонентів. Пор.: Смеркає;  Ранок і веселий хлопець, гарно співати, брат і сестра ”[Вихованець: 1993, 7].

Більшість авторів підручників і посібників із синтаксису диференціюють синтаксичні словосполучення  і лексичні та фразеологічні сполучення слів ( І.Р.Вихованець, П.С.Дудик, І.І.Слинько та ін.) і вважають, що  словосполучення слід розглядати у синтаксисі, а лексичні і фразеологічні сполучення слів є фактами відповідно лексики і фразеології. Хоча              М.У.Каранська словосполучення поділяє на синтакичні, лексичні, фразеологічні [Каранська: 1995, 47].

Усталеним у синтаксисі є поділ словосполучень за структурою на прості і складні (“елементарні та ускладнені” [Вихованць: 1993, 192] ). До простих відносять  словосполучення, що складаються з двох компонентів (біла хата, сніг і дощ ) до складних – ті, що містять три і більше компоненти (кучерявий чуб юнака, то вітер, то дощ, то сонце ).

 За видом синтаксичного зв’язку словосполучення поділяються на підрядні і сурядні. Підрядні словосполучення утворюються поєднанням опорного і залежного компонентів. Відповідно до  частиномовних розрядів розрізняють такі класи підрядних словосполучень: іменникові  (висока тополя, цистерна з пальним), прикметникові (повний сили, вищий від брата), займенникові (все для людей, щось з того), числівникові ( одне із завдань, п’ять будинків), дієслівні (радісно зустріли, спокійно слухає), прислівникові (надзвичайно красиво, дуже високо), дієприкметникові (читаючи оповідання,), дієприслівникові (вкритий снігом, зварена на вогнищі). П.С. Дудик за належністю стрижневого слова до певної частини мови підрядні словосполучення поділяє на субстантивні, прономінальні, ад’єктивні, нумеральні, адвербіальні і вербальні [Дудик: 1998, 72].

Сурядні словосполучення утворюються поєднанням одно-функціональних форм слова на основі сурядного зв’язку. Компоненти сурядних словосполучень виступають як синтаксично рівноправні, граматично не підпорядковані один одному.“Відповідно до ознаки відкритого /закритого сурядного зв’язку  виділяють сурядні словосполучення відкриті і закриті. Відкриті сурядні словосполучення вирізняються тим, що в них одним актом сурядного зв’язку може бути об’єднаний необмежений у формально-синтаксичному плані ряд компонентів, напр.: і сум, і радощі, і лихо; або сум, або радощі, або лихо. З диференційною ознакою відкритого / закритого сурядного зв’язку у словосполученні корелюють єднальні або розділові відношення.

Єднальні відношення виражаються або єднальними сполучниками ( і (й), та (у значенні і), і – і, ні – ні, ані – ані), або безсполучниково, або комбінацією сполучникового і безсполучникового зв’язку, напр.: ревло та клекотіло; талант і покликання; ні дощ, ні сніг, ні хуртовина; і труд, і піт, і муки; ані прийти, ані приїхати; квіти, трави, дерева.  

Розділові відношення у сурядних словосполученнях виражаються сполучниками або, чи, або – або, чи – чи, то – то, не то – не то, чи то – чи то. Розділові сполучники вказують на можливість одного з явищ, чергування їх, неозначеність, нечіткість сприймання чого-небудь тощо: говорити або мовчати; Олена чи Оксана; не то мати, не то донька; чи море, чи ліс, чи небо.

Особливість закритих сурядних словосполучень полягає в тому, що в них одним актом сурядного зв’язку оєднано тільки два компоненти, напр.: юний, але поважний. Типовими для закритих сурядних словосполучень є відношення протиставні і градаційні.

Протиставні відношення виражаються сполучниками а, але, та (у значенні але), проте, однак, зате, напр.: мучусь, але не каюсь; молодий, проте кремезний; не яблуні, а груші; молодий та наполегливий.

Градаційні відношення  в сурядних словосполученнях виражаються сполучниками як – так і, не тільки – а й, не тільки – але й, не лише – а й, не лише – але й , якщо не – то, не стільки – скільки, напр.: не тільки розумом, а й серцем; якщо не головою, то руками; як гукнеться, так і відгукнеться.

Приєднувальні, які конструюються за допомогою приєднувальних сполучників (і, та, також, теж, навіть, і навіть, та й, та ще й), напр.: у п’ятницю, та ще й вдосвіта.

Деякі мовознавці, йдучи за В.Виноградовим, заперечують наявність сурядних словосполучень, наприклад, автори посібника“Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання” І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська. Слушно з цього погляду зазначає О.С.Мельничук: “Немає підстав для того, щоб до словосполучень відносити лише конструкції з якимсь певним характером синтаксичного зв’язку, - наприклад, з підрядним зв’язком, і не враховувати словосполучень із сурядним типом зв’язку, які в такому разі взагалі не знаходять собі місця в системі синтаксичної науки” [Мельничук: 1972, 39]. 

Підрядні словосполучення також членуються на групи за різними семантико-синтаксичними відношенням, які зумовлюються своєрідними лексико-граматичними значеннями компонентів словосполучення. Ці відношення бувають: атрибутивними, об’єктними, обставинними, а в сурядних словосполученнях – єднальними, розділовими протиставними, градаційними, приєднувальними тощо. Залежний компонент у підрядних словосполученнях поєднується із синтаксично провідною частиною зв’язком узгодження, керування, прилягання, а в сурядних словосполученнях – синтаксично сурядним зв’язком.

“Елементи словосполучень також підлягають різним засобам структурно-семантичної організації: за допомогою форм синтаксично провідного повнозначного слова, за допомогою прийменників, порядку слів тощо”[Дудик: 1998, 127].

Отже, враховуючи основні ознаки синтаксичних словосполучень, можна дати таке визначення словосполученню:

Словосполучення є однією з основних синтаксичних одиниць-конструкцій, яка становить певну лексико-семантичну й граматичну цілість компонентів, поєднаних підрядним  або сурядним зв’язком.

                                   Література

1.Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.

2.Дудик П.С. Словосполучення в українській літературній мові: Навчальний посібник. Вінниця, - 1998. – 132 с.

3.Загнітко А.П.Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч.1: Навч. посібн. – К.: ІЗМН,1996. – 202с.

4.Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1995. – 312 с.

5.Слинько І.І. та ін. Синтаксис сучасної української мови: проблемні питання: навчальний посібниик. – К.: Вища школа, 1994. – 670 с.

 6.Сучасна українська літературна мова. Синтаксис /За заг. ред. І.К.Білодіда. К.: Наукова думка. – 1972. – 514 с.