вівторок, 17 листопада 2026 р.

Письменники -іменинники

 


17 листопада свій день народження відзначає Андрій Анатолійович Кокотюха (народився 1970 року в Ніжині) — один із найвідоміших та найпродуктивніших сучасних українських письменників, сценаристів і журналістів, якого по праву називають «батьком українського готичного детективу» та володарем престижного титулу «Золотий письменник України» (2012).

Здобувши освіту на факультеті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, він розпочав свій творчий шлях із публікацій ще у 1987 році. Справжнім проривом і яскравим стартом у великій літературі для автора стала повість «Шлюбні ігрища жаб», написана 1991 року. Твір одразу привернув увагу літературної спільноти, здобувши премію видавництва «Смолоскип», а після виходу окремою книжкою в 1996 році викликав гучний суспільний резонанс та жваві дискусії у пресі, утвердивши Кокотюху як самобутнього й сміливого автора нової української генерації.

За роки своєї активної літературної діяльності Андрій Кокотюха створив десятки захопливих романів у жанрах гостросюжетного детективу, кримінальної драми, трилера та історико-пригодницького ретро-роману, багато з яких стали справжніми національними бестселерами й лягли в основу популярних кінофільмів і телесеріалів. Серед його знакових і найбільш упізнаваних творів — «Повернення сентиментального гангстера», «Нейтральна територія», «Ментовське місто», «Відпрацьований матеріал», «Мама, донька, бандюган», «Кримінальна Україна», «Любити живих», а також культові історичні романи «Червоний» та серія про пригоди адвоката Клима Кошового. Книги письменника незмінно приваблюють читачів динамічним сюжетом, живими діалогами, колоритними персонажами та глибоким зануренням у реалії українського життя різних епох.






субота, 14 листопада 2026 р.

Письменники -іменинники

 

14 листопада виповнюється 114 років від дня народження Андрія Малишка - відомого українського поета-лірика, перекладача (1912-1970). 

Понад 100 віршів поета покладено на музику. Його "Пісня про рушник" (Рідна мати моя) перекладена на 90 мов світу. Він ввійшов у літературу за часів сталінщини, коли в нашій поезії, здавалося, уже не було нічого живого. І якимось дивом зумів залишатися щирим поетом.

Три дружини, перше кохання і жінка, якій він присвятив останні роки життя. Яким був Андрій Малишко поза поезією?
Андрій Малишко залишив нам «Пісню про рушник», «Київський вальс» та десятки інших творів, які стали частиною української музичної культури. Але за образом уславленого поета-пісняра ховалася людина з непростим характером, бурхливим особистим життям і кількома великими коханнями.
Жінки відігравали важливу роль у його житті. Малишко був одружений тричі. Його першою дружиною стала Дарина Лівшиць. Згодом він одружився з Майєю Федоровою, а третьою обраницею і дружиною стала поетеса Любов Забашта.
Та навіть сьогодні не всі любовні історії Малишка можна відновити до кінця. Дослідники досі дискутують, кому саме присвячені окремі його вірші. За одними переказами, за поетичними рядками стояла одна жінка, за іншими — зовсім інша.
Важливою жінкою в його житті стала Любов Забашта — талановита поетеса, з якою його зв'язували не лише почуття, а й спільний інтерес до літератури.
Їхнє знайомство відбулося у Спілці письменників. Там проходив літературний вечір молодої поетеси, головував на якому Андрій Малишко. Він був захоплений її вродою, високо оцінював творчість, але за спиною зробив колегам доволі необережне зауваження:
«Господи, якби ж її вірші були такі гарні, як вона сама!»
Любов випадково почула ці слова й розплакалася. Малишкові довелося довго її заспокоювати. Як жартома зазначає автор спогадів, зрештою заспокоїв настільки, що одружився з нею.
Однак Малишко був не лише романтичним поетом. Він мав запальний характер, любив компанії, жарти й міг образитися через, здавалося б, дрібницю.
Його друзі добре знали одну особливість: поет не міг спокійно чути слово «агроном». Причина була в давній любовній історії. Дівчина, у яку він був закоханий у молодості, вийшла заміж саме за агронома.
Це з'ясувалося під час одного з товариських застіль. Композитор Платон Майборода вирішив пожартувати над другом і кілька разів поспіль почав виголошувати тости за сільських агрономів. Малишко щоразу обурювався, а зрештою між чоловіками спалахнула справжня колотнеча. Гості намагалися їх розборонити, але Майборода добре знав, на яку болючу тему натиснув.
Мабуть, саме такі історії й показують Малишка не з парадного боку: він умів бути ніжним, закоханим і водночас ревнивим до власних почуттів, запальним та образливим.
Цікаво, що навіть у його поезії залишилося чимало загадок. Кому були адресовані рядки «Полюбила мене, не питала»? Хто та жінка, до якої звертався поет словами «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу»? А кому присвячено вірш «Ти моя порада і відрада» — першій дружині Дарині, другій Майї, третій Любові чи іншій жінці?
Однозначних відповідей немає. І, можливо, саме тому особисте життя Андрія Малишка досі викликає цікавість.



пʼятниця, 13 листопада 2026 р.

Письменники-іменинники


З Днем народження короля українського гумору!

13 листопада виповнюється 137 років від дня народження Остапа Вишні (Павла Губенка) - українського класика сатиричної прози XX століття, письменника, новеліста (1889-1956). 

У 1920-х роках минулого століття він був дуже популярним письменником. Його називали "королем українського тиражу", за кількістю проданих книжок Остап Вишня посідав друге місце серед українських письменників після Тараса Шевченка.

Сьогодні виповнюється 94 роки від дня наказу про його арешт за "тероризм". Спіткала його доля гумориста-мученика, але й після десятилітньої каторги на Печорі, не перестав "усміхатись". Він пережив заслання і переслідування, смерть дружини і нерозуміння сина. 

"Тричі він стояв на межі між життям і смертю, але залишився живим. Уперше це трапилося в лютому 1934-го, через два місяці після арешту. Гумориста засудили до вищої міри, однак згодом розстріл замінили десятьма роками виправно-трудових робіт.

Удруге Вишня ледь не наклав життям у Печорському таборі восени 1938-го. У супроводі конвою його доправляли на баржу, де знаходилися такі ж самі смертники, але дорогою він захворів на крупозне запалення легенів і його, стовідсоткового "доходягу", залишили на якійсь гулагівській цегельні. Так він вижив. 

А втретє Павло Михайлович відчув подих смерті у 1943 році. Втім, і цього разу минулося – 54-річного хворого письменника випустили на волю. Це теж було наче диво: як стало згодом відомо, у зв’язку з початком визволення України від гітлерівців Хрущов разом з декількома відомими українськими митцями – Рильським, Довженком, Бажаном, Яновським та ще з кимось, почали клопотатись про звільнення з таборів деяких представників української культури. Були складені списки. Але з усіх, хто був там зазначений, вижив тільки Остап Вишня. Його й відпустили. Після повернення Вишня напише ще багато гострих, позначених фірмовим "вишневським" гумором творів, але вже ніщо не зможе стерти з його душі, з його обличчя, погляду зачаєної гіркоти і болю від побаченого й пережитого. Українці раділи поверненню письменника. Раділи, що він живий, що знову пише. А ще, в мільйонів людей, у кого в ненаситному череві сталінських тюрем і таборів безслідно зникли рідні та близькі, зажевріла надія, що й вони, безвинно покарані, колись таки повернуться додому. Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті.", - @УКРІНФОРМ

середа, 11 листопада 2026 р.

І етап конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика








📚🇺🇦 Мова, що єднає покоління: у ДНЗ «Полонський агропромисловий центр професійної освіти» відбувся І етап Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика

✍️ Цей конкурс — не просто змагання на знання мовних правил. Це можливість продемонструвати грамотність, мовне чуття, багатство словникового запасу, творче мислення та любов до рідного слова. ❤️

📝 Виконуючи конкурсні завдання, учасники мали змогу виявити свої знання, кмітливість, уважність і повагу до української мови — нашого духовного скарбу та важливої складової національної ідентичності. 🇺🇦

💙💛 Адже українська мова — це не лише засіб спілкування, а й наша історія, культура, пам'ять і сила.

🌟 Щиро бажаємо всім учасникам успіхів, натхнення та нових інтелектуальних перемог! Нехай любов до українського слова зростає разом із прагненням пізнавати, творити й перемагати! 🏆📖

💙💛 Слово має силу. Бережімо його

пʼятниця, 30 жовтня 2026 р.

Перевір себе! Текст Радіодиктанту 2026


Текст Радіодиктанту національної єдності 2026

Артур Дронь

Лист, який не закінчується

Дозволиш написати листом? Виводити літери ручкою, чути шурхіт паперу, залишити чорнильний слід на пальцях — вічна романтика! Мова направду не знає меж: пишеш крізь пів хвилини й доби, держкордони й блокпости... Складаєш букви в абзаци, як різьбяр відшліфовуючи кожну деталь, а потім — слова мандрують часом.

Деколи вони схожі на нас: сходяться разом курйозно, але стають нерозлучними. Наприклад, люди кажуть: «міцно любити». Уяви собі! Не «дуже», не «гіперсильно». Любити міцно. Ніби тримати за руку. Довго-довго обіймати. А інколи — прокидатися зранку і не знаходити поряд, але хоч-не-хоч розслонити штори в кімнаті чи розстібнути зеесушного спальника в бліндажі. Це також про міцну любов. Може, навіть найміцнішу.

Коли в теперішньому страшно, мова захищає нас — і то не впівсили, а намагаючись сконструювати майбутнє. Подивись: заховалося слово «останній». Кожна зустріч відтепер крайня, навіть коли це суперечить правилам слововживання. Бо завжди буде наступна. Бо наша зустріч важливіша за будь-які правила.

І найголовніше: мова не тільки для всіх, а й для кожного. Якби навіть ці слова лунали різними голосами, а мільйон людей водночас записували їх, кожен думав би про когось особливого. Я — про тебе.

Ми зустрінемось попри всі правила. Вір мені міцно! Якщо мова непідвладна часопростору, то і лист цей не закінчується ніде й ніколи.

Я люблю тебе. Так є завжди.

Примітка: написання слова «зеесушного» у варіанті «ЗСУшного» не вважається за помилку.

вівторок, 27 жовтня 2026 р.

Радіодиктант 2026



А ви писали Радіодиктант національної єдності? 💙💛

Для нашого навчальногозакладу це вже добра традиція! Щороку долучаємося до написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності, щоб перевірити себе, відчути красу українського слова та ще раз нагадати: мова — це наша сила, ідентичність і те, що об’єднує нас! 🫶📻

Цьогоріч мовний флешмоб об'єднав викладачів та студентів. 📝✨Разом писали, хвилювалися, пригадували правила й дійшли висновку ,що вчитися потрібно впродовж усього життя!

💙💛Бо українська — це більше, ніж слова. Це наша історія, наше сьогодення і наше спільне майбутнє!

Пишемо українською. Єднаємося серцем. Тримаємо свій мовний фронт! 💙💛

 

💛💙


















































 

ВІТАЮ УСІХ ПОЦІНОВУВАЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ


субота, 17 жовтня 2026 р.

Поети-ювіляри

 

📚 Іван Драч — голос української ідентичності!

🍁17 жовтня 2026 року виповнюється 90 років від дня народження Івана Драча — видатного українського поета, перекладача, кіносценариста, громадського й політичного діяча, одного з найяскравіших представників покоління шістдесятників.

🍁Його творчість стала важливим етапом оновлення української літератури, утвердження свободи думки, національної гідності та духовної незалежності. Поезія Івана Драча допомагала українцям усвідомлювати власну самобутність, цінувати рідну мову й культуру, відстоювати право бути вільним народом.

Він був не лише творцем нової поетичної мови, а й активним учасником національного відродження, одним із засновників Народного руху України.

💙💛 Спадщина Івана Драча — це слово, що формує свідомість, пробуджує національну пам’ять і зміцнює українську ідентичність. Його творчість залишається невід’ємною частиною нашої культури та історії.



понеділок, 5 жовтня 2026 р.

Письменники-іменинники

 

Богдан-Ігор Антонич — поет сонця, природи й життя

5 жовтня 1909 року в селі Новиця на Лемківщині, що нині розташоване на території Польщі, народився Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк і перекладач.

Інтерес до поезії він виявив ще в дитинстві. Під час Першої світової війни родина Антонича мешкала у Відні. Згодом майбутній поет навчався в польській гімназії у Сяноку, де був одним із найкращих учнів, багато читав і почав писати власні вірші.

Важливим етапом його життя стало навчання на філософському факультеті Львівського університету. Там Богдан-Ігор Антонич глибоко вивчав українську мову й літературу, входив до гуртка студентів-україністів і почав активно друкуватися.

Основні поетичні збірки Антонича:

• 1931 рік — «Привітання життя»;

• 1934 рік — «Три перстені»;

• 1936 рік — «Книга Лева»;

• 1938 рік — посмертні видання «Зелена Євангелія» та «Ротації».

Окрім поезії, письменник займався публіцистикою, писав рецензії та фейлетони, перекладав, працював над прозою, редагував журнали «Дажбог» і «Карби». Він також грав на скрипці та непогано малював.

Цікавий факт: найкраще Антонич писав рано-вранці — ще напівсонний. Він розповідав, що в цей час вірші ніби самі приходили до нього, наче хтось нашіптував їх уві сні.

6 липня 1937 року Богдан-Ігор Антонич помер у Львові від запалення легень. Йому було лише 27 років. Поета поховали на Янівському цвинтарі.

У радянській Україні творчість Антонича була заборонена. Ширше визнання повернулося до його імені лише в 1960-х роках, спочатку в українській діаспорі. Згодом його поезії переклали багатьма мовами.

Богдан-Ігор Антонич залишив по собі особливий світ — світ сонця, весни, природи, музики та глибокого відчуття життя. Його творчість і сьогодні залишається важливою частиною української літератури.

«Я, сонцеві життя продавши

за сто червінців божевілля,

захоплений поганин завжди,

поет весняного похмілля».

пʼятниця, 2 жовтня 2026 р.

Письменники -ювіляри

 

ІВАН БАГРЯНИЙ - ПИСЬМЕННИК, ЯКИЙ БОРОВСЯ СЛОВОМ

2 жовтня виповнюється 120 років від дня народження Івана Багряного — видатного українського письменника, поета та публіциста, одного з тих, хто своїм словом відстоював свободу, людську гідність і незалежність України.

Письменник, поет, художник, публіцист, політичний діяч. Людина, чиє життя саме по собі могло б стати сюжетом для роману.

Справжнє ім’я Івана Багряного — Іван Лозов’ягін. Народився він 1906 року в Охтирці на Сумщині. А починав зовсім не з письменницького столу: навчався малярства й гончарної справи, працював ілюстратором, а згодом вступив до Київського художнього інституту. Навчання не завершив: через фінансові труднощі та політичну «неблагонадійність» до захисту диплома його не допустили. Пізніше Багряний ще й викладав малювання.

Писати він почав дуже рано. Був учасником літературних об’єднань «Плуг» і МАРС, видавав поезію, а його твори вже наприкінці 1920-х років привертали увагу радянської цензури. Поема «Ave Maria» була заборонена, а за роман у віршах «Скелька» письменника звинуватили в «контрреволюційній агітації». У 1932 році його заарештували. Після одиночної камери ГПУ Багряного заслали на Далекий Схід. Він намагався втекти, був схоплений і отримав новий термін.

Саме далекосхідний досвід згодом стане основою одного з найвідоміших його творів. «Тигролови» виросли зі спогадів про перебування на Далекому Сході та життя серед українців Зеленого Клину. Перша назва роману була «Звіролови». Книжка стала одним із найвідоміших творів Багряного, а її англомовні видання згодом розійшлися величезними накладами.

Але на цьому його випробування не закінчилися. У 1938 році Багряного заарештували вдруге. Слідство тривало майже два роки, 83 дні він провів у камері смертників. Те, що він пережив під час допитів і ув’язнення, згодом стало основою роману «Сад Гетсиманський», виданого 1950 року. УІНП називає цей твір одним із тих, що на десятиліття випередили публікацію «Архіпелагу ГУЛАГ» Олександра Солженіцина.

Після Другої світової війни Багряний опинився в Німеччині. Там він не просто писав. Редагував «Українські вісті», займався політичною діяльністю, був серед творців українських організацій в еміграції. Його памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» став одним із найвідоміших текстів української повоєнної еміграції.

І ще одна цікава деталь: художник у ньому нікуди не зник. Багряний створював портрети, графіку, ілюстрував власні твори. Навіть «Тигролови» виходили з його власними ілюстраціями.

Іван Багряний помер 25 серпня 1963 року в Новому Ульмі, Німеччина.

Мабуть, тому його біографію складно розповідати спокійно й одним абзацом. У ній є художник, який став письменником, в’язень, який не змирився, мандрівник, який повернувся у своїх книжках, і людина, яка все життя говорила про свободу.

А почалося все з хлопця з Охтирки, який умів і малювати, і писати. 📚🎨


вівторок, 29 вересня 2026 р.

Письменники -іменинники

 

📚 Батько української драми — Іван Карпенко-Карий

29 вересня народився Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич) — видатний український драматург, актор, режисер, театральний і громадський діяч, один із корифеїв українського театру.

Його творчість стала важливою сторінкою української культури. П’єси «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий», «Безталанна» та інші й сьогодні залишаються цікавими читачам і глядачам.

✨ Із невеличким запізненням згадуємо цю важливу дату, адже літературні постаті, які збагатили українську культуру, заслуговують на нашу увагу не лише в день народження.

📖 Троїцька бібліотека-філія запрошує познайомитися з творчою спадщиною Івана Карпенка-Карого та відкрити для себе його безсмертні твори.

Читайте українське. Пам’ятаймо своїх великих митців! 🇺🇦📚